Замовляння від збройних уражень

[Мирочка]

Летів сокіл з-за Дунаю,розкидав каміння по крутих берегах,кинув Перунову стрілу в сиру землю.І то зродилась з каменя іскра,
від Перуниці – полум'я, і то виходила грізна хмара,і то йшла злива од Дани Матері,аж скорилися і поклонилися їм вогні Руєвитові й порох гарматний сумирним став.
Як дощ каменя не пробив, так най мене (ім'я) іскри і кулі не пробивають,тіло моє най буде міцніше Алатиря Каменя.Як від води камені плоскі відскакують,так най ядра гарматні від мене відскакують,кулі, порох і вогні Руєвитові минають.Слово моє ключем златим замикаю, ключ же у Сварога Батька лишаю.Як чоловіку у тілі явному Небес Сварожих не дістатись,так і вогням Руєвитовим мене не торкатись!


***
У високому теремові, що на семи стовпах,
за рікою за Дунаєм сидить пан господар,
прикрашається, добрим людям похваляється,
ратною справою красується.У правій руці тримає кулі свинцеві, у лівій мідні, а в ногах кам'яні.Ти, пане Господарю, Боже-Дажбоже, відбери рушниці ворожі, усяких родів і супостатів,замкни ти своєю невидимою рукою рушниці на боже.Коли будуть стріляти рушниці, і їхні кулі най стають росою ;най підуть вони в сиру землю, у чистеє поле.Най я на війні непошкоджений буду, а мій одяг міцніше панцера.Замикаю мої словеса замком;
і ключ кидаю в Дунай широкий під камінь Алатир.Як Дунаю не висохнуть, каменю не сточитись,ключів не дістати, так мене кулям не убивати, живота мого не чіпати до віку вічного.

***

Викотило красне сонечко з-за Дону тихого,
виходив місяць з-під неба синього,збиралися хмари з далека,збиралися сизі птахи в град кам'яний,а в тім граді кам'яному породила мене мати рідна (ім'я),
а народжуючи, примовляла: будь ти моє дитятко ціле і непошкоджене,від гармат, куль, стріл, борців, кулачних бійців.Бійцям тебе не перемагати, зброї не побивати,шаблею і списом не колоти,сокирою і бердишем не сікти,обухом тебе бити – не убити, ножем не уразити,старим людям в обман не ввести, молоді хлопці нічим не нашкодять,а бути тобі перед ними соколом, а їм дроздами.А будь твоє тіло міцніше за камінь, сорочка міцніша від заліза, груди міцніші за Камінь Алатир;а будь ти: в домі добрим батьком, у полі парубком, у раті Перуничем,у людей на милуванні, з отцем з матір'ю у мирі, з дружиною в ладі, з дітьми у згоді.Замовляю я себе замовою материнською;а бути йому в усьому, як зазначено, у віках непорушному.Рать могутня в словах моїх, моя замова усьому – перемога!


***


За лісами темними, за горами високими,
де Вирій Землі-Макоші торкається, там стоїть кузня Сварогова.У тій кузні Батько наш кує мечі крицеві, точить стріли залізні, ллє кулі свинцеві.Стану я, Онук Дажбожий (ім'я), перед ликом Бога свого, скажу я Сварогові-Батькові:"Ось я, Батечку, стою, як вірний син Богів Руських.Руки мої тверді, як мечі вояцькі, погляд мій влучний,як стріли Перунові, шкіра моя тверда, мов залізо щита Твого.
Не бере мене ні куля, ні стріла, ні ніж, ані шабля ворожа.Минаю я пасток та сіток підступних,яко єсть я Воїн Честі і Слави, і Дажбог на чолі раті нашої іде.І слово моє тверде, і слово моє міцне, бо слово моє Камінь Алатир.